Фламінго можуть не повернутися: війна змінила Сиваш, а його відновлення триватиме десятиліттями
Сиваш — одна з найунікальніших природних територій Європи, яку часто називають «українським Мертвим морем». Його рожеві води, величезні колонії перелітних птахів і надзвичайно складна екосистема формувалися тисячоліттями. Однак війна, окупація та порушення природного балансу поставили цю унікальну систему перед серйозними викликами.
Еколог Валентин Щербина розповів, що після повернення контролю над територією Україні доведеться не просто очистити водойму, а фактично відновлювати природні зв’язки, які можуть бути порушені на десятиліття.
Чому Сиваш має рожевий колір
Незвичайний колір Сиваша — це не забруднення і не оптична ілюзія. Він є результатом складного природного процесу, у якому головну роль відіграє мікроводорость Дуналієлла солоноводна.
Цей організм здатний виживати у воді з надзвичайно високою концентрацією солі, де більшість інших живих істот не можуть існувати. Щоб захиститися від сильного сонячного випромінювання, водорость виробляє велику кількість бета-каротину — природного пігменту, який і забарвлює воду у рожеві та червонуваті відтінки.
Важливу роль також відіграють галофільні архібактерії, які можуть змінювати колір водойми від ніжно-рожевого до насиченого малинового.
Однак відтінок Сиваша постійно змінюється.
«Колір залежить від солоності, температури та сонячного освітлення. Якщо літо спекотне — він буде яскравішим. Після опадів, коли надходить більше прісної води, рожевий відтінок майже зникає», — пояснює еколог.
Найбільша гіперсолона система Європи
Сиваш — це не одне озеро, а величезна система з понад десяти солоних і гіркосолоних заток. Його площа залежно від сезону становить приблизно 2400–2560 квадратних кілометрів.
У світі існують інші рожеві озера, зокрема знамените озеро Гіллієр в Австралії, водойми Сенегалу та французького регіону Камарг. Проте український Сиваш вирізняється масштабами.
За словами Щербини, саме розміри та природні особливості роблять його унікальним місцем для сотень тисяч перелітних птахів.
Чому Сиваш називають «Гнилим морем»
Таку назву водойма отримала через характерний запах сірководню, який виникає у деяких її частинах, особливо на мілководді.
Протягом століть Сиваш мав не лише природне, а й стратегічне значення. Через багнисті ділянки, солончаки та мілководдя він був складною природною перешкодою на шляху до Криму.
Висока солоність також стала причиною порівняння Сиваша з Мертвим морем.
Артемія замість риби: на чому тримається життя водойми
Попри суворі умови, у Сиваші існує власна унікальна екосистема.
Риба тут зустрічається лише в районах із нижчою солоністю, переважно поблизу Генічеської протоки, де водойма має зв’язок із Азовським морем.
Основою життя Сиваша є не риба, а маленький ракоподібний організм — артемія.
Саме вона є головним джерелом їжі для величезної кількості перелітних птахів. У Сиваші також мешкають молюски, мікроорганізми та інші істоти, які пристосувалися до екстремальної солоності.
Чому фламінго можуть більше не повернутися
Сиваш десятиліттями був одним із найважливіших пунктів на міграційному маршруті птахів між Європою та Африкою.
Еколог порівнює його із великим міжнародним аеропортом для птахів:
якщо така зупинка зникає, птахи не припиняють міграцію, але змушені шукати інші маршрути — довші, небезпечніші та енергетично затратніші.
На Сиваші регулярно зупинялися кулики, качки, гуси, лебеді, крячки, пелікани та інші види.
Особливо відомими стали фламінго. У 2017–2018 роках біля острова Чурюк навіть зафіксували їхнє гніздування та появу пташенят — унікальне явище для України.
Однак через бойові дії кількість цих птахів у районі Сиваша значно скоротилася.
Частина колоній перемістилася до безпечніших місць, зокрема до Тузлівських лиманів в Одеській області, де останніми роками рожеві фламінго почали частіше з’являтися і навіть гніздуватися.
Війна змінила природний баланс
За словами еколога, головна проблема зараз — не лише можливе забруднення, а відсутність повноцінного моніторингу.
Через обмежений доступ до території неможливо повністю оцінити стан водойми.
Одним із найважливіших факторів є зміна водного режиму.
Після перекриття Північно-Кримського каналу у 2014 році до Сиваша майже перестала надходити прісна вода, що вплинуло на рівень солоності.
Пізніше відновлення подачі води знову змінило баланс системи.
Додатковим ударом стала катастрофа після руйнування Каховської гідроелектростанції, а також наслідки бойових дій.
У воду можуть потрапляти паливно-мастильні матеріали, важкі метали та інші токсичні речовини.
Особливо чутливою до змін є Дуналієлла, адже без неї може зникнути основа всієї харчової системи Сиваша.
Відновлення може зайняти десятки років
Після повернення території Україні першочерговим завданням стане комплексне дослідження стану водойми.
Деякі елементи екосистеми можуть відновитися відносно швидко. Наприклад, популяції водорості Дуналієлли та галофільних бактерій за сприятливих умов здатні повернутися протягом кількох сезонів.
Артемія може відновлювати чисельність приблизно за три-п’ять років.
Однак із птахами ситуація значно складніша.
За роки порушення природного режиму частина видів могла змінити маршрути і вже не повернутися навіть після відновлення водойми.
«Питання не лише в тому, чи повернуться фламінго. Головне — чи вдасться відновити саму екосистему», — наголошує Щербина.
За його словами, природу неможливо відновити простим заселенням окремих видів.
Потрібно повернути баланс між усіма елементами: мікроорганізмами, ракоподібними, птахами, рослинами та водним режимом.
Сиваш потребує не косметичного ремонту, а повного відновлення
Еколог порівнює Сиваш із живим організмом.
Якщо після серйозного пошкодження просто відновити окремі частини, але не повернути зв’язки між ними, система не запрацює.
Так само і з унікальною водоймою.
Після війни необхідно буде відновити природну солоність, очистити воду та донні відклади, провести детоксикацію територій і створити умови для повернення живих організмів.
Сиваш може знову стати рожевим, а його береги можуть знову наповнитися птахами. Але це буде не швидкий процес — відновлення унікальної екосистеми може тривати десятиліттями.
І навіть тоді вона може бути вже не точно такою, якою була до війни. Завданням стане не повернення минулого, а створення нового стійкого балансу, у якому природа зможе знову жити.
